ПЕРЕХОДИМ в статус ГРАЖДАНИН-ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬ


РАБЫ !!! «ДВЕРЬ» ОТКРЫТА … вы свободны !!!

Новый год принесет украинским предпринимателям не только подарки под елочку, но и изменения налогового законодательства. В начале декабря в парламенте приняли закон об изменениях к Закону Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование».

Об этом пишет AIN.UA

Если президент его подпишет, физлица-предприниматели (ФЛП), не получающие дохода, должны будут сдавать не только пустые декларации, но и платить ЕСВ. Речь идет о предпринимателях, во время простоя в делах перешедших с единого налога на общую систему налогообложения, а также о предпринимателях 2 и 3 групп «упрощенки». Это изменение содержится в п. 33 законопроекта — в предложениях к Закону «О сборе и учете единого взноса» в п.2 ч.1 ст. 7, где словосочетание «имеет право» для ФЛП, который не получил доход и рассчитывает для себя ЕСВ, меняется на «обязан».

Редакция попросила юристов прокомментировать это изменение в законодательство.

Юрист ЮФ «Василь Кисиль и Партнеры» Татьяна Бережна:

«Действительно, 1 января 2017 вступят в силу изменения в Закон Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование», которые повлияют на правила уплаты единого социального взноса ФОПами. На сегодня и до конца года зарегистрированные ФОПы, которые не получают доходы в отчетном месяце, не обязаны уплачивать ЕСВ. Однако с нового года ФОПы, в том числе и те, которые «показывают нули», должны платить ЕСВ в размере 704 гривны в месяц !!!

Чтобы в новом году не платить ЕСВ «из воздуха», ФОПам без доходов нужно прекратить государственную регистрацию как физического лица-предпринимателя до 1 января 2017 года.

Однако не стоит забывать, что на сегодня закон, которым вносятся такие изменения, еще не подписан Президентом Украины, а его окончательная редакция еще не опубликована».

Юрист ICF Legal Service Валерия Мытюшина:

«Новый Закон в п.33 предусматривает изменения в уплате единого социального взноса (ЕСВ) физическими-лицами предпринимателями (ФЛП). Предприниматели, находящиеся на общей системе налогообложения, а также принадлежащие ко 2 и 3 группам упрощенной системы налогообложения, обязаны будут осуществлять уплату ЕСВ в размере, не меньшем, чем размер минимального страхового взноса. Из-за увеличения минимальной заработной платы до 3 200 грн с 1 января 2017 года, минимальный месячный ЕСВ составит 704 грн.

Если ФЛП, находящиеся на общей системе, не имели дохода или понесли убыток за месяц/часть месяца, они все равно обязаны будут уплатить ЕСВ (в настоящее время при указанных обстоятельствах они имеют право на освобождение от уплаты ЕСВ). Обязательство уплачивать ЕСВ независимо от наличия дохода будет представлять неудобства для некоторых категорий ФЛП (к примеру, для «спящих» предпринимателей, временно приостановивших свою деятельность).

Для ФЛП, принадлежащим к первой группе упрощенной системы налогообложения, государство установило причитающуюся к уплате сумму ЕСВ за себя в размере не менее 0,5 минимального страхового взноса, то есть 352 грн в месяц. Эти месяцы (периоды осуществления предпринимательской деятельности) будут засчитываться в страховой стаж для начисления пенсий пропорционально уплаченному ЕСВ.

Однако новый Закон содержит и позитивные новшества для бизнеса: ФЛП, находящиеся на общей системе и являющиеся инвалидами или пенсионерами по возрасту и получающие в законодательно установленном порядке пенсии или социальные пособия, будут освобождены от уплаты ЕСВ за себя (напомним, что ранее подобное освобождение распространялось только на ФЛП-инвалидов и ФЛП-пенсионеров, находящихся на единой системе налогообложения)».
по границам ++++ копируем и вставляем в вордовский документ, в печать. Заполняем, относим в налоговую — и всё ВЫ свободны !!!

 

Документы для перехода в статус ГРАЖДАНИН ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬ

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

 

СУБ’ЄКТИ   МІКРОПІДПРИЄМНИЦТВА —

не підпадають під планові та позапланові перевірки фінансово-господарської діяльності.

 

 

Відповідно до ч2. ст.55 Господарського кодексу України  Суб’єктами господарювання є: — громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

Відповідно до ч3. ст.55 Господарського кодексу України   Суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів  мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб’єктами мікропідприємництва є:

—     фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи — підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

—   юридичні особи–суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами малого підприємництва є:

—    фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи-підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

—  юридичні особи — суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є

     юридичні особи — суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

 

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

Відповідно до того, що  я ______________________________________, громадянин-підприємець — є  суб’єктом  мікропідприємництва , бо маю  ( немаю )  найманих осіб, у кількості _______ чоловік, та маю річний дохід за Декларацією___________________________  поданою “___”______________________ 201__ року  за вхідним №______________  до ДПІ у м.___________________________  .

Таким чином, я ______________________________________________, громадянин-підприємець  — є  суб’єктом  мікропідприємництва  і  не під падаю під  дію  статті  8  Податкового кодексу  України, що стосується  ВИКЛЮЧНО суб’єктів: малого , середнього та великого  підприємництва .

82.1. Тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва 10робочих днів, інших платників податків — 20 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва не більш як на 5 робочихднів, інших платників податків — не більш як на 10 робочих днів.

82.2. Тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу (крім перевірок, що проводяться за наявності обставин, визначених у підпункті 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, тривалість яких встановлена у статті 200 цього Кодексу), не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — 5 робочих днів, іншихплатників податків — 10 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва не більш як на 2 робочихдні, інших платників податків — не більш як на 5 робочих днів.

За  Указом  Президента України    “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької  діяльності “ від  23 липня 1998 року  N 817/98  встановлено що :

п. 2. Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінансово-господарської діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням такого суб’єкта чи за місцем розташування об’єкта власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб’єкта підприємницької діяльності за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції відповідного контролюючого органу.

Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов’язаньперед бюджетами, крім зобов’язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантованібюджетними коштами.

Право на проведення планової виїзної перевірки суб’єкта підприємницької діяльності надаєтьсялише у тому разі, коли йому не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведеннязазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення з зазначенням дати її проведення.

п. 3. Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб’єктом підприємницької діяльності норм законодавства;

б) суб’єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов’язкової звітності;

в) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов’язкової звітності;

г) суб’єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

д) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб’єктом підприємницької діяльності, якщо суб’єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;

е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства.

Позапланові виїзні перевірки з підстави, визначеної у пункті «е» частини першої цієї статті, проводяться лише органами державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх повноважень.

Позапланова виїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рішення Кабінету Міністрів України.

п. 5. Контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, є:

а) органи державної податкової служби — стосовно сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, неподаткових платежів .

ч.4 п.5 Планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органами одночасно в день, визначений органом державної податкової служби. Порядок координації проведення таких перевірок встановлюється Кабінетом Міністрів України. ”.

Відповідно до того, що  я  ___________________________________________________,   громадянин-підприємець — є  суб’єктом  мікропідприємництва  і під дію  Податкового кодексу  України не  підпадаю і як наслідок  не  підпадаю  під проведення  планових та позапланових перевірок, які  проводяться всіма контролюючими органами одночасно в день, визначений органом державної податкової служби, ДПІ у м. ________________________________, у тому числі і  неподаткових платежів, а саме: пенсійних внесків та Єдиного соціального внеску  Пенсійного фонду України.

 

 

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

 

В.о. начальника Рубіжанської ОДПІ

ГУ ДФС у Луганській обл.

Скороход І.В.

__________________________________

__________________________________

__________________________________

__________________________________

 

ЗАЯВА

 

Прошу надати довідку про сплачені податки за період з 01.01.2013р. по 31.12.2016 р..

Довідка необхідна за містом вимоги.

 

 

«____» __________________ 2016р.                           ___________________  Ф.І.П

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

До Рубіжанської ОДПІ ГУ ДФС у Луганської області

 

_________________________________________________

 

Громадянина України —  підприємця

 

_________________________________________________

 

_________________________________________________

 

_________________________________________________

 

 

П О В І Д О М Л Е Н Н  Я

 

про  відсутність статусу платника податків у громадянина  України — підприємця                         за ч.2 ст.3 , ч.8 ст.19 та п.2 ч.2 т.55 Господарського кодексу України,  зареєстрованого  “____”____________________  ________  р.

ДЕКЛАРАЦІЯ про державний суверенітет України N 55-XII  від 16 липня 1990 року  Верховної Ради  Української РСР, п.1 , 3 .6 та 7  розділу  VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ  встановлює , що:

“Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів”.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України …”

Відповідно до того, що  відповідно до глави 2 «Економічна система» ст. 10 та ст. 11 Конституції Української РСР, що діяла на момент прийняття ДЕКЛАРАЦІЇ про державний суверенітет України було встановлено, що:

“Стаття 10. Основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження”.

Стаття 11. Державна власність — спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави ( загальнонародній власності ) є: земля, її надра, води, ліси. Державі ( народу України)  належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв’язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави”.

Згідно з  частиною 9 закону України УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР було припинено  дію глави 2 «Економічна система» і було встановлено, що:

“9. Припинити дію глави 2 «Економічна система», глави 16 «Державний план економічного і соціального розвитку Української РСР» і глави 17 «Державний бюджет Української РСР до прийняття нової Конституції Української РСР».

А з  13.07.1996 року — дня вступу  в законну силу Конституції України загальнонародна власність громадян Української РСР  перейшла до  власності  Українського народу  — громадян  України всіхнаціональностей  та  власності територіальних громад — жителів сіл, селищ, міст, районів у містах :

— українського народу на 24.08.1991 року на “ землю ( основне національне            багатство ), її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу ( ст.13 та 14  Конституції України ) ”;

— територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах на “ рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що є в комунальній власності ( ст.142 та 143 Конституції).

Відповідно до Положення  про паспорт громадянина України … з  ПОСТАНОВИ Верховної Ради України  26 червня 1992 року  N 2503-XII  » Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу  ( у цьому місці немає слова ЙОГО, щоби читати , як вони нас привчили , що паспорт посвідчує особу його власника , тобто   за  правилами  українського правопису треба читати ТАК: «Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу ВЛАСНИКА  … України».

Отже кожен з громадянин України є, по-перше, власником 1/46- мільйонної частки  у власності Українського народу держави , а по-друге,  як член територіальної громади,  на території якої він проживає, власником 1/N- нної частки територіальної громади , а взагалі,  власником національного багатства ( загальнонародної власності ) держави  Україна.

І тому логічним є те, що  платниками податків   є підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території України  та   вони ж вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, так як ці  юридичні особи  на відміну від громадян України не є власниками ні держави, ні територіальних громад  згідно ДЕКЛАРАЦІЇ про державний суверенітет України N 55-XII  від 16 липня 1990 року та ст.13 ;14 ст.142 та 143 Конституції України .

Тому відповідно до того, що  за  частиною 2 Статті 8. Конституції України “Норми Конституції України є нормами прямої дії” і тому для кожного  громадянина  частиною 2  статті 67 Конституцією  України   передбачено прямий  обов’язок    щорічно подавати  до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Виходячи із пунктів 6 та 7 розділу VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ, ДЕКЛАРАЦІЇ про державний суверенітет України N 55-ХІІ від 16 липня 1990 року, що платниками податків до місцевих бюджетів є підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР  і вони  ж вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень.  І оскільки  Декларація  про державний суверенітет України є основою для нової Конституції  та  стаття  67 Конституції України 1996 року встановлює, що «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом» з огляду на Декларацію  це ті, хто  працює виключно  на  підприємствах, установах, організаціях та виробничих одиницях, розташованих на території України.

Крім того  до податкових відносин цивільне законодавство не застосовується  за ч.2  ст.1  ЦК України учасником яких є  саме фізичні особи  крім того за  ст.11 ЦК України не було жодних підстав: чи  за моєю власною волею, чи  на мій  власний розсуд для виникнення  цивільних відносин  між мною громадянином України за ч.І ст.2 ЦК України  та податковим органом  ні за договорами і правочином, ні безпосередньо з актів цивільного законодавства,  то у  податкових відносинах з ДПІ у м.___________________________________, я не можу виступати ,як фізична особа.

Крім того за  абз.1 та 3 ч.1 ст. 1 ЗУ “Про громадянство України” визначено, що громадянство України — правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах  і обов’язках та  громадянин України — особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України, і так як податковий орган, ДПІ у м.______________________________ , є органом державної влади держави Україна  з якою я, як громадянин маю правовий зв’язок, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках  у тому числі і обов’язків щодо сплати податків, зборів, обов’язкових платежів .

Тому  у відносинах с податковим органом,  ДПІ у м._______________________________, я можу виступати ВИКЛЮЧНО, як  громадянин України  підприємець у розумінні ст. 58, ст. 128 ГК України та    відповідно до інформації про громадянство України внесеної щодо мене особисто  до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків за  п.70.1 ст.70 ПК України .

Таким чином,  я громадянин  України — підприємець,  _____________________________________________________________,  власник держави та територіальної громади, на якій я проживаю, взагалі не є платником  будь-яких податків, зборі, обов’язкових платежів.

Єдиний обов’язок зареєструвати  суб’єктом підприємницької діяльності мною виконано і я маю свідоцтво про  реєстрацію суб’єктом підприємницької діяльності  серії ________  № ____________ від “______”____________________ 20____ р.  для фіксації  в період з “____”__________________________  20 _____ р. і до цього часу  суспільно корисної  праці, як джерела зростання добробуту  українського народу.

Відповідно до того, що  я ______________________________________,  громадянин України  — підприємець    та  суб’єкт  мікропідприємництва за абз.2 пп.2 ч.3 ст.55 ГК України, за діючими нормами   Податкового кодексу  України  для таких суб’єктів підприємницької діяльності жодних обов’язків не передбачено, як і не передбачено ПК України чи будь-яким іншим законом України  порядку подачі до податкових органів  декларації про доходи громадянином України і зв’язку з тим, що  мною помилково здані декларації з  “______”________________________ 20____ р. по   “______”__________________________ 20___ р.  та помилково сплачено ____________________________________  податок  у розмірі ____________________ гривень за період з 20_____ р.  по  20_____ р. прошу повернути мені надмірно сплачені кошти на мій  розрахунковий рахунок  №__________________________________  у ______________________________________________ банку , МФО__________________ ( або  №___________ ощадної книжки у __________________ банку , МФО_________ )  .

 

ПРОШУ:

 

  1. вважати декларації з  “____”_________________ 20___ р.  по  “____”____________ _____________  20___ р.  не поданою ;

 

  1. повернути помилково сплачені кошти у розмірі _______________________ гривень на розрахунковий рахунок №__________________________________________  у

 

______________________________________________ банку, МФО__________________  ;

 

 

  1. надати податкове  роз’яснення про наявність законодавчих актів ,що передбачають обов’язок  подання  податкової декларації про майновий стан і доходи (податкову декларацію) для громадянина України — підприємця передбаченої ст.67 Конституції України та абз. 6 ч.6 ст.128 ГК України  та надати  її зразок ( відмінну від  податкової  декларації  затвердженої  Наказом  Міністерства фінансів України  №1395 від 07.11.2011р. передбаченої для фізичних осіб-підприємців , яким я не є.

 

 

 

“_______”_____________________   20____ р.                                     ______________________

 

 

 

Стаття 24. Поняття фізичної особи

 

1. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Крім того  до податкових відносин цивільне законодавство не застосовується  за ч.І ст.2 ЦК України учасником яких є  саме фізичні особи  крім того за  ст.11 ЦК України не було жодних підстав: чи за моєю власною волею,  чи  на мій  власний розсуд для виникнення  цивільних відносин  між мною громадянином України за ч.І ст.2 ЦК України  та податковим органом  ні за договорами і правочином, ні безпосередньо з актів цивільного законодавства,  то у  податкових відносинах з ДПІ у м.__________________________________,  я не можу виступати,  як фізична особа.

Крім того за  абз.1 та 3 ч.1 ст. 1 ЗУ “Про громадянство України” визначено,  що громадянство України — правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах  і обов’язках та  громадянин України особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України, і так як податковий орган ,ДПІ у м._______________________________ , є органом державної влади держави Україна  з якою я, як громадянин маю правовий зв’язок, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках  у тому числі і обов’язків щодо сплати податків,  зборів, обов’язкових платежів .

Тому  у відносинах с податковим органом, ДПІ у м.____________________________________________, я можу виступати ВИКЛЮЧНО, як громадянин України  — підприємець у розумінні ст. 58, ст. 128 ГК України та    відповідно до інформації про громадянство України внесеної щодо мене особисто  до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків за  п.70.1 ст.70 ПК України .

 

 

 

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА СПОЖИВЧОЇ ПОЛІТИКИ

 

      НАКАЗ

      від 28 травня 2004 року N 97

 

Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 р. N 59 та скасування нормативних документів

1 ВСТУП

Державний класифікатор «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (КОПФГ) розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 р. N 326 «Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики».

Об’єктом класифікації є визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи: філії, представництва, а також підприємці — фізичні особи, які не мають статусу юридичної особи.

Класифікатор призначено для використовування органами державного управління та іншими користувачами для обліку, збирання й обробляння статистичної та адміністративної інформації щодо державної реєстрації, аналізування та узагальнювання результатів економічної діяльності суб’єктів господарської (зокрема підприємницької) діяльності, ведення державних реєстрів: Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Реєстру корпоративних прав держави та інших.

3.8.1 ПІДПРИЄМЕЦЬ — ФІЗИЧНА ОСОБА, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення [3, ст. 128].

а вообще говорят «с новым налоговым» . предприниматели занимающиеся «обслугой» — в том числе и строительством могут быть не «предпринимателем» а заниматься «индивидуальной ЗАНЯТОСТЬЮ » это оформляется в Центре Занятости и в налоговую можно не ходить

Источник